За кожною нагородою спортсмена стоїть тренер, який приводить до таких високих результатів.

Енвер Аблаєв – головний тренер збірної України з фристайлу, який другі поспіль зимові Олімпійські ігри разом зі своїм вихованцем Олександром Абраменком високо піднімають синьо-жовтий прапор над олімпійськими аренами і виборюють для українки медалі зимових Ігор.

Нам вдалося поспілкуватися з Енвером Аблаєвим і дізнатися про феномен такого неймовірного результату.

-             Як за такий короткий період вдалося створити таку класну і конкурентоспроможну команду?

Всі дуже просто старалися, вся команда: і самі спортсмени робили все можливе і неможливе, щоб вирости над собою й показати найкращі свої результати.

-             Чому як спортсмен Ви не давали волю емоціям, таких, як ми бачимо зараз, коли стали тренером?

Тренер і спортсмен, це зовсім інші речі. Коли ти спортсмен, ти переживаєш лише за себе, звісно, що ти переживаєш і бажаєш всього найкращого своєму товаришу по команді. Але коли ти тренер – це потрійний психологічний тиск, тому що ти відповідаєш за кожного з них, переживаєш за кожного з них і ти стоїш внизу і від твоїх рішень залежить багато чого, у тому числі і їхній стрибок. Тому будь-який тренер переживає набагато більше, ніж сам спортсмен. Звідси і всі емоції, коли все виходить, радість б’є ключем, але теж саме стосується і коли спортсмени програють – засмучені і плачуть, тренера плачуть разом з ними. І це факт. Але у нас, слава Богу, все вийшло, все склалося незважаючи на всі труднощі, з якими ми зіштовхнулися на цих Олімпійських іграх. Звичайно, ми запам’ятаємо це надовго, але все таки нам вдалося вивести хлопців на змагання і вони показали одні з найкращих результатів у кар’єрі.

-             Що Вас спонукало розпочати тренерську кар’єру?

До Ігор в Сочі-2014 я тренував вже збірну Казахстану, але не так глибоко я у все це занурювався, мене не так все це чіпляло. На зимових Іграх-2014 я був начальником траси по проведенню змагань з акробатики і я як раз спустився з гори й по телевізору показували гонку, як наші біатлоністки вибороли золоті нагороди в естафеті. І саме в цей момент у мене всередині все перевернулося і я зрозумів, що я також хочу виводити команду на ці результати, як тренери з біатлону. Це як грім серед ясного неба було.

-             Якби хтось на початку тренерської кар’єри сказав, що Ви станете тренером медаліста двох Олімпійських ігор, Ви б повірили у це?

А я ніколи у цьому ні на хвилину й не сумнівався. Я завжди знав, що наша українська команда є сильною, але з іншого боку, їй завжди чогось бракувало. І я дуже радий, що мені вдалося, нашій всій команді вдалося привести до таких результатів: це і тренери, лікарі, масажисти. Це наша спільна заслуга і перемога.

-      У чому феномен Олександра Абраменка, який у свої 33 роки у суперфіналі зумів стрибнути потрійне сальто з п'ятьма гвинтами, а до того на змаганнях жодного разу його не виконував?

Ніякого феномену немає, просто Саша працює. Він працює не зважаючи навіть на всі складнощі. Так, буває, у нього опускаються руки, але він прокидається на наступний день і знову йде тренувати цей стрибок. Велика праця, плюс талант і велике бажання перемагати призводить до таких результатів.

-      Що далося важче, «золото»-2018 чи «срібло»-2022?

Однозначно – це пекінське «срібло». Таких складних змагань на моїй пам’яті не було ні як спортсменом, коли я виступав, ні як тренером. Ми готувалися до командних змагань дуже активно, я наполегливо працював, щоб зібрати конкурентну команду і виграти «золото» у командних змаганнях. Але коли це все трапилось… Звісно це було великим ударом і для спортсменів, і для всіх тренерів. Також до останнього ми не знали, чи випустять хлопців на індивідуальні змагання – Дмитра Котовського і Олександра Окіпнюка, адже Анастасія Новосад так і не змогла виступити через те, що не було негативних тестів. Дівчина готувалася, приїхала і взагалі не змогла виступити на жодних змаганнях. Це дуже болячи. Тому до останнього не були переконані, чи вдасться це хлопцям. Але завдяки нашій всій великій команді, Олімпійській місії і вагомій підтримці президента НОК України Сергія Бубки все склалося і вийшло.

-             Яким було фінансування при підготовці до XXIX зимових Олімпійських ігор?

Щодо фінансування все було добре, ми його отримували завдяки показаному результату. Всі робочі моменти завжди вирішувалися. Всі збори проводилися вчасно. Єдине, було важко у 2020 році, коли розпочався карантин і ковід почав лише прогресувати, всі сиділи на ізоляції, ніхто не мав права кудись виїжджати. Тоді, я зустрічався з Міністром молоді та спорту Вадимом Гутцайтом і пояснив, що ми не можемо закрити навіть 20% підготовки і нам дуже важливо виїхати на навчально-тренувальний збір кудись на воду. І тоді Вадим Гутцайт і міжнародний відділ Міністерства молоді та спорту дуже допомогли, підключили і Міністра закордонних справ і наше Посольство України в Швейцарії, завдяки чому нам вдалося провести цей дуже важливий збір і ви бачите результат. Мені дуже хочеться, щоб на наступних Олімпійських іграх, якомога більше наших спортсменів з різних видів спорту отримали медалі і щоб наш спорт був на висоті».