Олександра Назарова і Максим Нікітін: «Юнацька Олімпіада стала початком нашого великого шляху у спорті, і ми його продовжуємо, тільки тепер вже в іншій якості»

Впродовж двох олімпійських циклів харківський танцювальний дует представляв нашу збірну на усіх найпрестижніших змаганнях, і зокрема на Іграх у Пхьончхані-2018 та Пекіні-2022. А виступ під пісню Джамали «1944» на чемпіонаті світу, якому стоячи аплодували трибуни у французькому Монпельє і який відбувався на тлі повномасштабного вторгнення в Україну, поставив таку драматичну і зворушливу крапку у їхній спільній 15-річній спортивній кар’єрі.

Через постійні обстріли Харкова вихованці Галини Чурілової змушені були залишити рідне місто, але не залишили улюблений вид спорту і сьогодні вже у якості тренерів та хореографів продовжують передавати свою майстерність зокрема й українським дуетам, які, до речі, цього сезону сходили на п’єдестал юніорської серії Гран-прі.

- про те, як ставши в пару у 8 та 10 років відповідно, їм вдалося разом пройти увесь шлях;

- яку роль відіграла в їхній спортивній кар’єрі срібна медаль Юнацької Олімпіади;

- як пісня, випадково почута по радіо, надихнула на програму, що принесла нагороду в Інсбруку-2012;  

- що вони відчувають, коли бачать як молоді пари виконують їхні підтримки та навіть копіюють їхні костюми;

- а також, що вони порадять юним спортсменам, які вже за місяць представлятимуть Україну на Іграх у Канвондо;

Відповіді на усі ці питання ви знайдете у великому інтерв’ю віцечемпіонів Юнацької Олімпіади-2012, учасників Ігор у Пхьончхані-2018 та Пекіні-2022, шестиразових чемпіонів України у танцях на льоду Олександри Назарової та Максима Нікітіна.

- Зимова Юнацька Олімпіада  в Інсбруку-2012 для вас була як вчора, чи здається, що це відбувалося у минулому житті?

Максим: Відтоді минуло майже дванадцять років, але я досі чудово пам’ятаю Інсбрук. Для нашої пари це були перші великі міжнародні змагання й одразу такого рівня. Приємною несподіванкою для нас стало те, що ми отримали екіпірування національної збірної України. Потім, що летіли туди усією командою. Хочу підкреслити, що тоді приділялося багато уваги цим змаганням як з боку нашої держави та Національного олімпійського комітету України, так і від МОК.

Олександра: Для усіх це було щось нове, надзвичайно цікаве і вражаюче. І хоча далі у нашій кар’єрі були дві дорослі Олімпіади, я чудово пам’ятаю, як усе відбувалося в Інсбруку. Це були перші наші Ігри і вони були найяскравіші!

- Чи усвідомлювали ви масштаб і значущість цих змагань до того, як потрапили в Інсбрук?

Максим: Разом з командою в Інсбруку у якості Молодого посла вирушила Катерина Дерун, яка вже мала досвід участі у літній Юнацькій Олімпіаді. Вона нам розказувала, що нас очікує, як проходить церемонія відкриття – для нас навіть це було в новинку. Ми там провели цілих три тижні, і це теж було незвично. І в нашому віці… скільки нам на той момент було?

Олександра: Мені 15, тобі - 17.

Максим: Не можу сказати, що ми тоді дуже багато розуміли, але враження отримали на все життя. Організація була на найвищому рівні, і ми фактично відчули, як усе має відбуватися на дорослій Олімпіаді. Це був великий і дуже цінний досвід, який потім нам допоміг у Пхьончхані-2018.

- Наскільки несподіваним було для вас друге місце після першого дня змагань?

Олександра: Дуже несподіваним!

Максим: На той момент у нас не було досвіду виступів на великих змаганнях, ми не знали силу наших суперників і не розуміли, на якому рівні знаходилися. Ми не думали про бали та місця, для нас це було більше, як пригода.

- Усвідомлення близькості нагороди додавало впевненості чи, можливо, навпаки хвилювання перед довільною програмою?

Олександра: Я почала сильно нервувати, адже дуже хотіла втримати цю позицію. Але у нас є така риса: як тільки стаєш у стартову позицію, то про все довкола забуваєш і думаєш лише про те, як ти будеш виступати. Ми ніколи до того не каталися за такої кількості людей на трибунах. І я дуже добре пам’ятаю, як палко нас підтримувала публіка, це було дуже приємно.

Максим: А на мене друге місце після короткої програми не вплинуло. Я до того часу ніколи особливо не переживав перед виступами. Та й мені здається у нас тоді не було відчуття змагань, ми просто хотіли показати себе, наші елементи та програми.

- Якщо вас зараз попросити виконати ті танці, з якими виступали на Юнацькій Олімпіаді, зможете?

Максим: Саша зможе, а я ні. Перед нашим інтерв’ю я, до речі, спеціально переглянув відеозапис з Інсбрука. Ні, звичайно, якщо трішки попрацювати, то і я зміг би. Але мені в цьому плані далеко до партнерки. Вона пам’ятає усі наші програми й навіть програми інших дуетів, які їй подобалися. 

- Тоді наступне запитання адресується Олександрі. Розкажіть, будь ласка, про танці, які принесли вам срібло ЮОІ-2012.

Олександра: Темою короткої програми були латиноамериканські танці, ми каталися під музику «Chilly Cha Cha». Це перша частина, а друга - самба. Довільна програма була «Lacrymosa» Evanescence. Це був новий стиль для нас, ми звикли до більш комічних образів. Пам’ятаю, що наш тренер Галина Володимирівна Чурілова намагалася підібрати таку музику, в якій ми могли б себе гарно показати. Це ми нічого не усвідомлювали, а вона вже тоді розуміла, що той рік був дуже важливим. 

Максим: Цікава історія пов’язана з постановкою цієї програми. Це зараз дуже легко знайти музику, перевірити. А тоді не так просто було це зробити. Зазвичай на початку тренування тренери вмикали радіо, і якраз заграла композиція Evanescence. Галина Володимирівна (Чурілова) каже: «Так, швиденько, пробуйте щось зобразити під неї». Так ми визначили, яким буде наш довільний танець. Це була перша частина, а другу тренери вже потім самі підібрали.

- А яка, доля, костюмів, в яких ви каталися в Інсбруку?  

Олександра: Моя сукня з довільного танцю має бути в Харкові. А от костюм до короткої не зберігся.

Максим: Підозрюю, що вони вдома у моїх батьків. От що точно збереглося, так це ковзани, в яких я катався в Інсбруку.

- Оскільки мова зайшла про костюми, дозволимо собі трішки відступити від теми Юнацької Олімпіади та звернути увагу на один цікавий момент. Цього сезону чеська фігуристка виступає в сукні дуже схожій на ту, яка була у вас, Олександра, в останній змагальний сезон у програмі «Мулен Руж». Чи можливо це вона і є?

Олександра: Ні, це не вона, а її копія. Я дізналася про це, коли дивилася змагання за участю однієї з наших пар і на яких також виступали представники Чехії. Максим тоді написав мені повідомлення: «Там твоя сукня катається?». Якщо комусь так сподобалося, що вони навіть захотіли скопіювати, я тільки рада!

Максим: Мене знайомі про це питали: «Ти бачив, що вони вашу сукню вкрали? Це ж неприпустимо!» А я вважаю навпаки. Тому що погане ніхто не буде копіювати. Ми також стикалися з тим, що інші пари виконують підтримки, які ми колись винайшли, і нам це дуже приємне. Розцінюємо, це як визнання того, що ми залишили свій слід у нашому виді спорту. 

- Чим окрім змагань запам’яталася вам Юнацька Олімпіада?

Олександра: Я вперше стала на гірські лижі. Шеф місії Ганна Валеріївна Сорокіна зібрала тоді усю команду і повезла на один день покататися. Щодо різноманітних розваг та активностей, то ми брали участь у всьому, що дозволяв нам розклад змагань. Розваг було так багато, що нам не вистачило трьох тижнів, щоб випробувати все.

Максим: І ще вони знаходилися в різних місцях і у нас була можливість погуляти по Інсбруку. Ми мали флешки, на які збирали бали з різних конкурсів і потім обмінювали їх на сувеніри з символікою Ігор. Також були лекції провідних фахівців у сфері спорту та олімпійських чемпіонів, що теж було дуже цікаво. Такого не вистачало у Пхьончхані. Організація дозвілля там була не така, як в Інсбруку. У Китаї все взагалі було дуже сумно через коронавірус. Та й ми були доросліші й думали насамперед про змагання. 

- Яку роль срібло Інсбрука-2012 відіграло у вашій кар’єрі?

Олександра: Юнацька Олімпіада стала початком нашого великого шляху у спорті і дала нам дорогоцінний досвід.

Максим: А ще дала потужний поштовх нашій кар'єрі. Ми зрозуміли, як це може бути. Про нас дізналися як про пару. Ми вперше представляли нашу країну і відчули, що таке принести їй нагороду на таких змаганнях. Нас вітала уся команда, НОК. Потім ми повернулися в Україну. І тут нас дуже тепло зустрічали у нашому місті, у наших школах. Ми отримали перші стипендії як спортсмени. Усе це мотивувало нас продовжувати, ми, наші батьки, зрозуміли, що це не просто хобі.

- А як пояснити той факт, що ви єдиний танцювальний дует – призер Юнацьких ігор, який у такому ж складі дійшов до дорослої Олімпіади?

Максим: Я навіть не замислювався, що з усіх медалістів Юнацьких Олімпіад ми єдині, хто пройшов весь шлях разом. Це дуже приємно. Наша пара унікальна ще й тим, що ми перші партнери один для одного. Ми ніколи не каталися з іншими. Це насправді дуже рідкісне явище у танцях на льоду. Є дуети, які виступали разом десять років, навіть п’ятнадцять, але в дитинстві у них були інші партнери, інші тренери. А нас, як поставили в пару, коли мені було десять, а Саші вісім, так ми та пройшли весь шлях разом. У чому наша таємниця? Навіть не знаю. За ці майже двадцять років співпраці у нас було багато чого, ми сварилися, не розмовляли, стикалися з проблемами, але ніколи не поставало питання припинити кататися разом. Після Юнацької Олімпіади ми подорослішали й зрозуміли, що у нас є потенціал. Почали більше працювати, хоча ні, напевно не більше, а просто відповідальніше і усвідомлено.

Олександра: Так само разом ми приймали рішення про завершення кар’єри. Насправді я збиралася поставити крапку ще після першої нашої Олімпіади у Пхьончхані. Тому що ми пройшли вже досить великий шлях і я мала сумніви чи зможу стати ще краще. Але потім ми домовилися, що попрацюємо ще чотири роки. Це був план для всіх. Ми не знали, що після Пекіна поїдемо ще на чемпіонат світу у Монпельє.

Максим: У нас якраз на 24 лютого 2022 року була запланована зустріч з приводу цього з тренерами та усіма, хто з нами працював. Ми повинні були обговорювати подальші плани, але не встигли… почалася війна. 

- Ви завершили спортивну кар’єру, але залишилися у фігурному катанні та працюєте тренерами і хореографами, зокрема і з українськими юніорськими дуетами Марія Пінчук і Микита Погорєлов, Ірина Підгайна та Артем Коваль. Розкажіть, як це відбувається.

Максим: Ми зараз працюємо на дві країни. Приїжджаємо до них у Відень, потім повертаємося у Нідерланди та вони час від часу приєднуються до нас тут. Також я їздив з ними на змагання. Ми намагаємося розвивати танці на льоду у Нідерландах. І нам з цим дуже допомагають наші українські пари. Тому що вони своїм прикладом показують, що таке танці на льоду, як це працює і вже багато хто зацікавився.

- Тож це вам ми маємо подякувати за те, що в обох наших пар такі стильні та драйвові довільні програми, чи не найкращі серед юніорів цього сезону.

Максим: В обох випадках це сто відсотків наша постановка. Працювати з Марією і Микитою ми почали ще 2019 року, як тільки вони стали в пару. Ми ставили їм програми ще коли самі каталися.

Як це працює? Ми знаходимо музику, частіше це робить Саша. У неї в цьому плані просто феноменальні здібності, вона стільки всього знає і пам’ятає. Так було зокрема і з цьогорічними довільними програмами: «Vogue» Пінчук і Погорєлова та під пісні Роббі Вільямса Підгайної та Коваля. Ми разом обмірковуємо ідею і далі виходимо зі спортсменами на лід.

Олександра: У нашого дуету дуже чітко розподілені обов’язки. Я відповідаю за творчу частину, тобто музику і костюми. Максим - за організаційну і паперову роботу. Галина Володимирівна Чурілова завжди перевіряє усі наші напрацювання і каже, якщо потрібно щось змінити. Ми намагаємося зробити так, щоб усі були задоволені, щоб спортсменам було комфортно кататися, а глядачам цікаво дивитися.

- Наскільки під час роботи над програмами ви враховуєте характер та вподобання самих спортсменів?

Олександра: Завжди дослуховуємося до їхньої думки, це ж їхні образи і їм їх показувати на льоду.

Максим: Ми можемо запропонувати, можемо переконати, але завжди шукаємо компроміс. Адже кожна пара, як і кожна людина, індивідуальна, комусь краще танцювати щось повільне, для когось навпаки. Наприклад наші найкращі програми це було щось смішне, неординарне з трішки дивною музикою та нестандартним рішенням щодо костюмів. У кожної пари має бути свій стиль, своє обличчя, яке ми намагаємося знайти зокрема для Пінчук і Погорєлова та Підгайної та Коваля. Адже вони ще молоді спортсмени, у них не так багато досвіду. Ми приблизно розуміємо, що який дует може робити добре, але водночас прагнемо не повторюватися.

Олександра: Ми хочемо розвиватися самі та розвивати наших дітей, щоб вони відкривали у собі нові можливості.

- Наступні Юнацькі ігри прийматиме Південна Корея, в якій ви мали досвід перебування під час Олімпіади-2018. Тож гадаємо, буде не зайвим для наших юних спортсменів отримати кілька порад від вас.

Олександра: Насамперед будьте уважні до їжі, не треба кидатися на все нове, на змаганнях можуть траплятися неприємні несподіванки. 

Максим: Завантажте собі перекладач, тому що там мало хто розмовляє англійською. А ще будьте обережними з таксі, тому що там специфічний стиль водіння. Але це все дрібниці, насправді ми дуже любили виступати у Кореї, а також у Японії. Я вважаю, що у дітей буде неймовірний досвід і почнеться він ще з літака. Сумніваюся, що в них раніше були такі довгі перельоти. Тож це буде цікаво з першого кроку.

- І наостанок, що побажаєте юним спортсменам, які вже за місяць представлятимуть Україну у Канвондо-2024?

Максим: Я завжди кажу, що потрібно робити сто відсотків, не 80, але і не 120. Сьогодні ці сто відсотків на одному рівні, а через тиждень – вже на іншому. Тому що напрацювали. Тож робіть свою справу, не нервуйте, слухайте тренера і отримуйте задоволення! А ще здобувайте досвід, тому що ці змагання якраз для цього і створені.

Олександра: Чемпіонати світу та Європи проходять щороку і у вас буде ще не один шанс поїхати туди. А от Юнацька Олімпіада може бути тільки раз в житті!