«Я впевнена, що тато пишається мною», — Єлизавета Сидьорко про місію прапороносця

До Мілана та Кортіни-д’Ампеццо Єлизавета вирушає як єдина представниця України в шорт-треку на дистанції 500 м. Вона говорить, що сприймає цю поїздку як велику мрію і серйозну відповідальність:

«Усередині поєднуються два відчуття… ти радієш немов дитина. Але, з другого боку, я є лідером жіночої частини українського шорт-треку. Я виборола собі квиток… і спробую проявити себе на максимум та показати якнайкращий можливий результат».

Шорт-трек, який часто називають «шахами на льоду», вимагає від атлетів миттєвого аналізу й тактичного мислення. Спортсменка вважає своїми сильними сторонами швидкий старт, набір швидкості та вміння підлаштовуватися під хід забігу.

«Тверезо оцінюючи свої здібності, можу сказати, що у мене доволі непоганий старт та набір швидкості. Я можу орієнтуватися під час забігу, їхати тактично, вийти в наступний раунд або показати швидкий час. Скажімо так, я відчуваю забіг, у критичних ситуаціях я можу швидко проаналізувати та прийняти рішення», – говорить вона.

Коронна дистанція Єлизавети  — 500 метрів, яку вона називає спринтерською і найбільш драйвовою у шорт-треку. Саме тут, за її словами, спортсмени демонструють максимум швидкості й техніки, хоча телевізійна картинка не завжди здатна це передати.

«Мені подобається дивитися, як спортсмени відчувають темп, проходять круті повороти… І вся ця швидкість розвивається до 50 км на годину, а у чоловіків навіть швидше»,  — пояснює спортсменка.

На Олімпійських іграх Єлизавета матиме лише одну дистанцію і один шанс. У шорт-треку результат може змінитися через випадковий контакт, помилку або рішення суддів, і це, за її словами, створює додатковий психологічний тиск.

«Шорт-трек — це той спорт, в якому твоя фізична підготовка не є ключовим фактором, який впливає на результат. Тебе елементарно можуть штовхнути, можуть збити, ти сам можеш наступити на фішку та впасти. Або ж припуститися помилки під час забігу і отримати дискваліфікацію за рішенням суддів. Враховуючи те, що в мене буде лише один шанс, то це дійсно надає тиску.  Головне — оцінювати себе та суперників без перебільшень. Потрібно зосередитися на цілі, не думати про можливі перешкоди та особливо про негативні сценарії. Налаштуватися на краще, на позитив»,  — наголошує вона.

Для Єлизавети досягнення не обмежується місцем у протоколі:

«Я буду змагатися серед 32 найкращих спортсменок і дотримуюся думки, що краще бути найслабшим серед найсильніших, ніж навпаки. Також успіхом для мене буде, якщо я буду задоволена своїм результатом», — зауважує представниця шорт-треку.

Що ж до почесної місії прапороносця, то для спортсменки це було абсолютною несподіванкою.

«Після тренування тренер повідомив, що мені запропонували виконати таку важливу місію і очікують на моє рішення. Я, звичайно, зраділа, бо мало того, що я поїду на Ігри, так ще й їх відкриватиму. Я не могла в це повірити. Потім подумала, а чому я, адже серед учасників від України є спортсмени більш титуловані, ніж я. Першою дізналася мама, вона, звичайно, була рада»,  – ділиться спортсменка.

Особливого символізму цій місії додає те, що тато Єлизавети нині захищає Україну на фронті:

«Тато ще раніше питав, чи буду я нести прапор. Я казала, що навряд, бо є біатлоністи, скелетоністи, лижники, про яких українці хоча б щось чули», — каже вона і додає: — Я впевнена, що він пишається мною і тим, що я беру участь в Олімпійських іграх, а зараз ще й тим, що я нестиму український прапор у руках».

Говорячи про роль прапороносиці, Єлизавета підкреслює, що для неї це не лише емоційний момент, а й відповідальність за свій виступ і за майбутнє шорт-треку в Україні:

«Для мене це більше про момент гордості за себе, свої старання, також про привернення уваги до українського шорт-треку та його подальшого розвитку, але і додає відповідальність за свій виступ на змаганнях. Мені хочеться дійсно проявити себе з кращої сторони і показати, що як і я, так і шорт-трек взагалі вартує уваги суспільства».